17 липня 2023

Приватизація земельних ділянок: що заборонено, а що дозволено під час воєнного стану

Оформлюючи права на земельні ділянки, державні органи не завжди правильно трактують норми законодавства. Наприклад, на виділення земельної частки (паю) іноді навішується ярлик «безоплатної передачі», що тягне відмову у реалізації прав громадян. Чому так – спробуємо розібратися.

7 квітня 2022 року у Перехідних положеннях Земельного кодексу України з’явився новий пункт 27, підпунктом 5 якого було заборонено безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації. Внаслідок суттєвих змін, пов’язаних із захистом нашої країни, поступово відбувалось і пом’якшення законодавства, у зв’язку з чим 19 листопада 2022 року підпункт 5 було доповнено таким реченням: «Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом».

Здавалося б, норма викладена у зрозумілій формі. Утім на практиці вона має неоднозначне застосування. Частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що серед підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки можуть бути:

• безоплатна передача із земель державної і комунальної власності;
• приватизація земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
• виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Як ми бачимо, пряма заборона у підпункті 5 пункту 27 Перехідних положень ЗК стосується виключно безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини 1 статті 81 ЗК), реалізація якої повинна відбуватися в порядку частини 6 статті 118 ЗК. Але така заборона не розповсюджується на приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування (пункт «в» частини 1 статті 81 ЗК) та на виділення в натурі (на місцевості) належної громадянину земельної частки (паю) (пункт «ґ» частини 1 статті 81 ЗК), право на яку вже має громадянин на підставі сертифіката.

Варто нагадати, що Указом Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 було дано старт процесу паювання земель, відповідно до якого паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Тобто землі, які підлягали паюванню, у процесі приватизації підприємств вибули з державної власності та перейшли у колективну.

Паювання земель передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) підтверджувалося сертифікатом. У разі виходу власника земельної частки (паю) з членів відповідного підприємства за його заявою здійснювалося відведення земельної ділянки в натурі і видавався державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Отже, процес виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) по суті передбачав заміну наявного віртуального права (на земельну частку (пай), на набуття реальної (приватної) власності на земельну ділянку (зі встановленими межами).

Таким чином, механізм набуття права власності громадянином України за пунктом «ґ» частини 1 статті 81 ЗК (виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю)) не містить жодних заборон у контексті Перехідних положень Земельного кодексу України. Зі свого боку існує окрема зацікавленість і в питанні щодо визначення «земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом», на що заборона також не розповсюджується. З урахуванням роз’яснення Держгеокадастру від 03.06.2021 і норм законодавства, які діяли раніше, документами, що підтверджують наявність у громадянина права користування земельною ділянкою, можуть бути:

• договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для відбудови й експлуатації будівель (постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 10 листопада 1944 р. «Про впорядкування користування державними будівлями житлового і нежитлового фонду і земельними ділянками, які обслуговують їх». Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966 зазначені договори були документами, на підставі яких провадиться реєстрація будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР);
• записи в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій, записи в погосподарських книгах сільських рад, записи в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських і сільських рад (стаття 20 Земельного кодексу УРСР 1970 року);
• державні акти на право користування/володіння землею (стаття 23 Земельного кодексу УРСР 1990 року);
• договори оренди землі (статті 8, 24, 50 Земельного кодексу УРСР 1990 року);
• державні акти на право постійного користування землею (стаття 23 Земельного кодексу України в редакції 1992 року).

А як на заборону реагують суди, якщо громадянин все ж вирішить скористатися під час воєнного стану правом на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності?

Якщо громадянин отримує відмову з посиланням на заборону і буде вважати за потрібне оскаржити такі дії, суди зможуть лише зобов'язати відповідний орган після закінчення воєнного стану повторно розглянути заяву громадянина на найближчій сесії. На думку суддів, це є належним способом захисту порушених прав позивача в умовах сьогодення.

Повернення до списку